Людство завжди прагне якомога більше спростити, автоматизувати своє життя, щоб звільнити час на вирішення важливіших завдань. У майбутньому люди досягли високого рівня розвитку технологій, машинам було довірено навіть будівництво й оборону. Але в якийсь момент усе пішло шкереберть, і якась інфекція знищила в людях особливий ген, що дає їм змогу віддавати накази роботам. Сталося повстання машин, людей, які не мають цього гена, нещадно винищували, а місто почало будуватися саме по собі, нескінченно розширюючись. Комусь вдалося залишитися в живих, але кожен день цих людей був наповнений боротьбою за виживання.
У селі дівчини Зуру всього 150 осіб. Але їм все одно складно себе прогодувати, практично кожен похід на пошуки їжі закінчується фатально для добровольців. Зуру та її друзі вирішили ризикнути і допомогти товаришам, які вмирають від голоду. Але на них теж чекала невдача, вони натрапили на Винищувачів. Додому повернулися не всі, та ще й з порожніми руками. Але у своєму поході вони вперше зустріли людину не з села, мандрівника Кіллі, якому дивом вдається виживати в недружньому місті. Цей момент стає поворотним для існування їхнього поселення.