Хочу завершити гру в кохання

Юкія та Міку знайомі стільки, скільки пам'ятають себе. Вони разом росли, ходили до школи, сварилися через дрібниці і знову мирилися так, ніби інакше просто не може бути. Збоку здається очевидним, що між ними давно не звичайна дружба. Вони надто добре знають звички один одного, надто гостро реагують на чужу увагу і надто часто бентежаться поруч. Тільки зізнатися у своїх почуттях ніхто з них не готовий. І причина зовсім не в страху бути відкинутим.

Колись ще в дитинстві вони вигадали дивну гру. Все почалося з простого «я люблю тебе», після якого переможцем мав стати той, хто першим змусить іншого почервоніти та розгубитися. Минули роки, гра давно перестала бути жартом, а почуття стали надто справжніми. Але зупинитись уже ніхто не може. Тепер будь-яке слово між ними перетворюється на черговий раунд. Один намагається збентежити іншого випадковим дотиком, поглядом чи надто близькою посмішкою. Вони обоє розуміють, що давно програли цій грі, бо закохалися по-справжньому. Тільки визнати це вголос все ще виявляється найскладнішим.