Коли цивілізація занепала, а міста перетворилися на мовчазні пам'ятники минулого, дві дівчини — Айрі та Йоко — не дозволили відчаю затьмарити їхнє прагнення до життя. Замість страху перед порожнечею вони обрали дорогу — справжню, звивисту і сповнену несподіваних відкриттів. Сівши на свій мотоцикл, вони вирушили назустріч тиші Японії, якої більше немає. Кожен поворот дороги вів їх повз знаки минулої епохи: величні будівлі, що тепер перетворилися на примарні тіні, дороги, вкриті тріщинами, і вулиці, засипані пилом. Їхній маршрут пролягав по знаках колишньої цивілізації. Вони милувалися видом гірського ланцюга Хаконе, звідки відкривався незабутній вид на гору Фудзі. Цей пейзаж, хоча і став частиною забуття, зберіг свою первозданну красу. Вони зупинилися на мосту над спокійною бухтою Йокогами, насолоджуючись спокоєм води і звуками природи. Тут, далеко від шуму мегаполісів, вони відчули себе ближче до світу, якого більше немає. Одним з пунктів призначення стала стіна занедбаного виставкового центру Tokyo Big Sight. Це місце стало символом втраченої мрії про майбутнє, яке могло б бути. Кожна зупинка була можливістю задуматися про минуле, відновити спогади і осмислити зміни, що відбулися навколо них. Незважаючи на зруйновані будівлі і відсутність ознак життя, Айрі і Йоко продовжували рухатися вперед. Їхня подорож була не просто пошуком притулку, вона була способом зберегти в собі людяність, розум і тепло. Вони розуміли, що справжня цінність полягає не в матеріальних речах, а в пам'яті, дружбі та любові. Саме ці почуття допомагали їм зберігати надію серед руїн світу, якого більше немає. Таким чином, кожна нова точка маршруту ставала своєрідним пам'ятником минулому світу, але одночасно і символом надії на майбутнє, повне нових можливостей і відкриттів.