Це провина не моя, що непопулярна я!

Томоко Курокі пішла до старшої школи, сповнена надій - тепер-то вона точно навчиться спілкуватися з людьми і стане популярною! Боги не нагородили дівчину обличчям і фігурою моделі, але ж і потворною її не назвеш - так, серединка на половинку. Молодший на рік братик, такий самий геймер-напівночник, і спортом успішно займається, і з однолітками проблем не відчуває. А у головної героїні в наявності клінічний випадок невиправного песимізму. Ще не почавши розмову, вона тут же прораховує ситуацію на п'ять ходів уперед до найгіршого результату, миттєво впадаючи в ступор. Так і вийшло, що говорити спокійно Томоко може тільки з рідними, а ще з єдиною подругою на ім'я Ю - і все. І навіщо таке життя, коли не те що з вподобаним хлопцем - із сусідкою по класу заговорити не виходить? Як тільки нещасна Томо не намагалася боротися зі своїми комплексами! Хотіла змінити себе - не виходить. Намагалася тренуватися з подругою і братом - ніякого толку. З горя кинулася з головою у вир нічного життя Харадзюку - там узагалі дивом усе обійшлося. От і залишилося бідній дівчині занурюватися у вир солодких ілюзій, споглядати хентайні сайти та блукати ігровими аркадами. Це в аніме знайти друзів і стати зіркою легко і просто, а в реальному житті, схоже, Томоко приречена залишитися живим прикладом для юних глядачів... і для не зовсім юних теж!