Принцеса-лицарка — наречена вождя варварів

Після запеклого бою, де кров змішалася з пилом і криками, її взяли живою. Серафіна прийшла до тями вже в холодній камері, з ланцюгами на зап’ястях і дивним спокоєм всередині. Думки йшли одна за одною, різкі, неприємні. Спочатку вона уявила довгі тортури, потім промайнули сцени приниження, від яких стискалося горло. Ще через мить у голові виник образ жертовника. Жодна версія не здавалася м’якшою. Вона готувалася до найгіршого, збирала залишки волі, як перед останнім ударом. І все ж те, що пролунало пізніше, вибило ґрунт з-під ніг.

Той, хто віддав наказ взяти її в полон, виявився не просто воїном, а главою свого роду. У них був свій порядок, чужий і впертий. Одружитися з сильною супротивницею вважалося справою честі. Веор не збирався відступати від правил, навіть якщо перед ним стояла жінка, яка дивилася на нього з відкритою ненавистю. Серафіна не прийняла його слів. Вона вибрала б смерть, аніж життя поруч із ним. Але він не відступав. Він говорив мало, діяв наполегливо, ніби вже прийняв рішення за двох. Йому належало не зламати її, а переконати. І це виявилося набагато важчим за будь-яку битву.