Кольори всередині

Тоцуко завжди бачила більше, ніж інші. У той час як світ поспішає повз, вона вловлює його палітру: тривожне багряне, втомлене синє, ледь вловиме лілове самотності. Кожна людина — як картина, кожен день — як зміна експозиції. Але одного разу серед звичних тонів спалахує новий, дивно мерехтливий відтінок. Це Кімі — однокласниця, оповита кольором, якого Тоцуко раніше не зустрічала. Щось привабливе і нерозгадане. Їх зближує музика — випадкова зустріч біля стійки з вінілом, кілька слів, і ось уже ритми починають сплітатися в щось спільне.

До них приєднується Руї, трохи відсторонений, трохи не від світу цього, з терменвоксом в руках — інструментом, який звучить, як голос з іншої планети. Так народжується їхній маленький союз: троє недосконалих, але справжніх. І кожен акорд, кожен біт — це не просто пісня, а одкровення, спроба висловити те, що не передати словами. Музика стає для Тоцуко способом говорити мовою квітів, для Кімі — знаходити себе, для Руї — не бути самотнім. Це історія про тонкість сприйняття, про дружбу, що народжується між нотами, і почуття, які сяють яскравіше, коли перестаєш їх ховати.