Акватоп білого піску

Фука втекла не тільки з Токіо — вона втекла від себе, від нездійсненої мрії, від світла софітів, в якому раптом стало занадто холодно. Кар'єра ідола захлинулася, як приплив у відплив. І замість того, щоб повернутися додому з покірною головою і сумною коробкою спогадів, вона вибирає зовсім інший маршрут — туди, де сонце м'якше, повітря солоніше, а минуле здається трохи менш важким. Окінава. Літо. Початок нового.

Там, серед хвиль і акваріумних скляних стін, Фука випадково знаходить щось набагато важливіше, ніж слава. Вона знайомиться з Кукуру — впертою, сміливою і нескінченно закоханою в морських істот дівчиною, яка бореться за виживання старого океанаріуму. І раптом виявляється, що саме тут, серед морських черепах і скатів, можна заново навчитися дихати. Фука стає кіпером, хоч і без досвіду, і повільно — разом з іншими такими ж неідеальними, але наполегливими людьми — знову знаходить голос. Не сценічний. Справжній.