Схоже, найсильніша професія — не Герой чи Мудрець, а нібито Оцінювач?!

Хібікі не прагнув змін. Усе сталося раптово, без попередження. Ще вчора — школа, звичні обличчя, звичайні розмови. А тепер перед ним — чужий світ, безмежний відкритий простір, висока трава й тиша, в якій чути лише кроки. Тут живуть монстри, і він це розуміє майже відразу. Але в нього немає сили, немає зброї, тільки дивна навичка, яка більше підходить для спостереження, ніж для бою. Він іде вперед навмання, чіпляючись за будь-яке відчуття контролю.

Емалія з’являється в той момент, коли сили вже на межі. Спокійна, уважна, вона не ставить зайвих питань, просто залишається поруч. З нею все стає трохи зрозумілішим. Вони починають рухатися разом, крок за кроком. Потім з’являються інші. У кожного своя причина йти далі, своя історія. Загін росте, стає міцнішим. І в цьому русі з’являється мета. Не просто вижити, а знайти шлях назад. Або хоча б зрозуміти, чи є він взагалі.