Крижані стіни

Коюкі тримається осторонь від усіх. У школі вона з’являється вчасно, робить те, що потрібно, і зникає одразу після занять. Спілкування для неї стало чимось зайвим, майже дратівливим. Колись все було інакше, але минуле залишило слід, після якого довіра стала розкішшю. Вона обрала тишу і самотність, як спосіб не втягуватися в чужі історії. Поруч залишається тільки Мікі, подруга з дитинства, яка не задає зайвих питань і не намагається витягнути більше, ніж Коюкі готова віддати.

Поява нового однокласника порушує цей звичний порядок. Мінато не розуміє меж або робить вигляд, що не розуміє. Він легко втручається в розмови, нав'язує свою присутність і не відступає, навіть коли його прямо відштовхують. Це дратує, вибиває з рівноваги, але він продовжує. Пізніше до них приєднується Йота, який не тисне і не квапить. Він спостерігає, мало говорить, і через це поруч із ним стає легше дихати. Поступово напруга спадає, і Коюкі помічає, що не все так однозначно, як їй здавалося раніше.